Оркестр Львівської Духовної Семінарії Святого Духа вважається одним із найстаріших на теренах Львівщини, а його діяльність активно підтримували патріарх Йосиф Сліпий та митрополит Андрей Шептицький. Сьогодні славну історію духового оркестру продовжують писати сучасні брати-семінаристи. Лише за період різдвяних свят вони дають понад сотню концертів, а за їхніми плечима ― виступи перед багатьма високоповажними людьми, серед яких і Блаженніший Патріарх Святослав, і навіть Папа Франциск, для якого вони грали у Ватикані.
Повномасштабна війна ще більше мобілізувала оркестрантів. Восени брати-семінаристи відвідували парафії нашої Архиєпархії з благодійними виступами, під час яких збирали кошти на авто для ЗСУ. Завдяки жертовності і небайдужості парафіян, автомобіль уже встигли придбати і посвятити, тож невдовзі він вирушить на фронт, де служитиме нашим захисникам.
Про цю добру ініціативу, неймовірну підтримку людей, а також про діяльність оркестру, творчі плани і найближчі цілі – поговоримо зі старостою оркестру братом Павлом Ковалем та ректором семінарії отцем-доктором Ігорем Бойком.
— Брате Павле, для початку трішки розкажіть про становлення оркестру в Львівській семінарії. Які найважливіші сторінки в його історії можете згадати?
— Історія оркестру справді має чимало славних сторінок. Вона починається ще з 1880-их років, тому наш оркестр один із найстаріших на теренах Львівщини і також є однією з найстаріших організацій Львівської духовної семінарії. Спершу він був симфонічним, його учасники активно виступали, як на парафіях, так і під час різноманітних заходів. Згодом із симфонічного – оркестр перетворився у духовий. Варто зауважити, що діяльність оркестру підтримували Патріарх Йосиф Сліпий і митрополит Андрей Шептицький. Завдяки їхнім старанням семінаристи-музиканти мали змогу паралельно навчатися ще й у Вищому Музичному Інституті ім. М. Лисенка. Однак, із приходом радянської влади, семінарію закрили, а оркестр припинив свою діяльність. Уже в 2000-их роках о. Віталій Воєца, який сьогодні служить у м. Ірпінь Київської області, розпочав процес відновлення оркестру. Згодом до нього приєднався наш сьогоднішній диригент пан Андріян Леськів, який ще більше об’єднав та згуртував семінаристів.
Склад нашого оркестру постійно змінюється, тож, з огляду на цю та деякі інші обставини, упродовж чотирьох років колектив не виступав. Але восени 2014-го з благословення ректорату та ініціативи бр. Мар’яна Гринера (сьогодні отця) знову відновився. Відтоді і дотепер ми продовжуємо виступати і в такий особливий спосіб прославляємо Бога.
— Ви є старостою оркестру. Що входить у ваші обов’язки та чи важко поєднувати репетиції з навчанням та іншою працею?
— В оркестрі я вже шість років, чотири з яких – староста. Загалом обов’язків є дуже багато, адже у нашому колективі приблизно 30 учасників. Раніше я відповідав за все, що відбувається: репетиції, виступи, підготовка. Але для того, щоб якісніше розвиватися ми вирішили розділили обов’язки. Тому зараз один із братів відповідає за музичну частину, інший ― за відвідування репетицій, маємо економа, також людину, яка друкує ноти, формує всі папки. Щодо репетицій, то вони проходять двічі в тиждень, незалежно від того наскільки ми завантажені.У жодного нашого оркестранта немає профільної музичної освіти, навіть не всі з нас закінчили музичні школи, тому для того, щоб гарно зіграти ми вчимося дуже багато і дуже старанно. Репетируємо ввечері у свій вільний час, а практично весь зимовий період їздимо з виступами. Інколи буває важко, але всі ми любимо музику, хочемо подарувати людям радість, тому знаємо заради чого все це робимо.
— Які найважливіші події за роки в оркестрі можете пригадати? Знаю, що ви виступали перед багатьма високоповажними гостями і не тільки в Україні.
— Почну із дуже знакової для нас подій ― у серпні 2019 року оркестр їздив до Риму на аудієнцію зі Святішим Отцем Франциском Папою Римським та брав участь у святкуванні 50-ліття собору святої Софії.На згадку про цей день Папа розписався на барабанних паличках, які ми сьогодні зберігаємо у нашій репетиційній залі. Також оркестр тричі ставав призером Міжнародного фестивалю духових оркестрів і мажореток «Королівський Лев», із колядою ми відвідували Блаженішого Любомира Гузара у його резиденції у Княжичах, давали концерти для поважних гостей, серед яких: держсекретар Апостольського Престолу кардинал П’єтро Пароліна, Апостольський нунцій в Україні Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Глава УГКЦ Блаженіший Святослав Шевчук та багато інших.
Як на мене, нашим великим досягненням також є активні виступи у різдвяний період, адже тоді ми їздимо по парафіях і даємо близько сотні концертів виключно за цей час. Відвідуємо не тільки міста і села Львівщини, але й загалом всієї Західної України, для того, щоб популяризувати духову музику. Часто буває, що люди не мають можливості почути виступи жодних оркестрів, а ми самі приїжджаємо до них, щоб їм цю можливість подарувати. Для людей ― це завжди велика радість.
Хоч найактивніше ми гастролюємо взимку, але цьогоріч виступали і восени, і влітку. Часто нас запрошують на різні фестивалі, концерти. А ще маємо добру традицію грати на весіллях наших учасників. Тоді на святкову подію збирається весь колектив.
— Серед стількох виступів, чи можете виокремити один, перед якими хвилювалися найбільше, або до якого найдовше готувалися?
— Насправді до кожного виступу ми готуємось однаково і однаково переживаємо. Так, виступати перед Папою Франциском було дуже хвилююче, але наші осінні поїздки по парафіях, коли ми збирали кошти на автомобіль для ЗСУ, були не менш відповідальними. Адже різдвяні колядки ми виконуємо з року в рік, багато людей їх вже добре знають, а восени ми вирішили спробувати щось нове і дуже радіємо, що нам це вдалося.
— Поговоримо детальніше про вашу благодійну ініціативу. Як саме виникла ідея організувати збір на авто?
— Насправді, ця ідея виникла ще на початку повномасштабного вторгнення. Тоді всіх семінаристів відпустили по домівках, де кожен із нас активно волонтерив. Через кілька тижнів всі ми повернулися до семінарії, а згодом розпочався Великий піст, під час якого разом із семінарійним братством Ведення в храм Пресвятої Богородиці їздили по парафіях і молилися Хресні дороги. Раніше під час таких молитов ми збирали кошти для того, щоб поїхати з місіями на Східні терени і допомагати на парафіях тамтешнім отцям. Цього року всі розуміли, що поїхати туди не вдасться, тому вирішили, що будемо збирати кошти на автомобіль для ЗСУ. Власне, разом із братством Ведення в храм Пресвятої Богородиці ми тоді зібрали кошти на дві машини. А коли закінчився піст зрозуміли, що хочемо далі продовжувати щось робити, ще більше допомагати нашим військовим. Звісно, про молитву і наш духовний фронт, ми ніколи не забували, але хотіли також допомогти і своєю працею.Тому звернулися до ректора з ідеєю виступати на парафіях нашої Архиєпархії, аби зібрати кошти на автомобіль.
— Отче, Ігоре, розкажіть зі свого боку, як ви поставились до такої ідеї братів-семінаристів?
— Будь-яку ініціативу, яка походить від семінаристів і в своїй основі є доброю, має на меті зробити щось хороше і благородне – ми завжди вітаємо і радо підтримуємо. Сьогодні кожен із нас може допомагати у різний спосіб. Наприклад, із початком повномасштабної війни чимало внутрішньо переміщених осіб, знаходили прилисток у нашій семінарії. Ми їх приймали, надавали можливість проживання, харчування, забезпечували усім необхідним. Якщо наші семінаристи мали нагоду поїхати у Центральну чи Східну Україну, на Харківщину чи у Херсон, щоб послужити там на наших парафіях – все це ми також щиро підтримуємо, а владики, із тих міст, завжди нам вдячні за таку допомогу. Коли наш духовий оркестр виявив ініціативу – виступати по наших парафіях і те, що вдасться зібрати, пожертвувати Збройним силам, закупивши для них автомобіль ― цю гарну ініціативу ми також радо підтримали.
Будь-які ідеї, які наближатимуть день нашої перемоги, завжди підтримує ректорат, настоятелі семінарії, отці. Ми радіємо, що наші брати-семінаристи такі ініціативні і також всі ми надзвичайно вдячні людям, які відгукнулися на їхнє прохання і дуже жертовно допомагали. Зібрати кошти на автомобіль для ЗСУ було мрією нашого оркестру. Але одна річ ― мати мрію, а інша ― вміти її реалізувати. Тож я щиро дякую усім священникам Львівської Архиєпархії, всьому духовенству, кожному, хто погодився і запрошував наш оркестр на виступ. І, звісно, я дякую братам-семінаристам за те, що вони цю добру справу довели до кінця, хоч напевно не досипали, були інколи надто втомленими, можливо, бракували фізичних сил і ресурсів, але вони все-таки це зробили.
— Як проходила підготовка до виступів та з яким репертуаром їздили по парафіях?
— Павло Коваль: Весною минулого року ми почали репетиції. До того, поговорили з нашим диригентом п. Андріяном і він спеціально для наших виступів написав музику. У репертуарі були три релігійні твори: «Пливи світами», «Левадов, долинов» і «Витай між нами», а також три марші: «Лента за лентою», «Марш Нової Армії (Зродились ми великої години)» та «Ой, у лузі червона калина».
Відверто кажучи, нам було важко навчитися грати ці твори,а невдовзі почалася сесія, інша праця. Влітку я поїхав на Донеччину допомагати нашим отцям і вже там остаточно зрозумів наскільки війську потрібні автомобілі. Коли почалося навчання і я повернувся в семінарію, то знову зібрав усіх оркестрантів, ми поговорили й вирішили, що від своєї ідеї ― придбати автомобіль ― не відмовимось і будемо її реалізовувати. Приблизно у той же час до мене підійшов брат Юрій Бабенчук, який є нашим барабанщиком, і розповів, що підрозділ, в якому воює його знайомий, потребує автомобіля.
Йшлося про бус для 103 бригади ТРО. Всі брати-семінаристи погодились збирати саме на цю машину. Тоді ми приступили до вивчення творів, а вже у листопаді Духовий оркестр Львівської Духовної Семінарії під керівництвом Андріяна Леськіва почав їздити з виступами на парафії. Ми не знали, скільки часу знадобиться для того, щоб зібрати кошти, але під час виступів побачили, наскільки наші люди жертовні. Вони так щиро хотіли нам допомогти, що ми були вражені. Потрібну суму вдалося зібрали всього лише за три дні активних виступів. Більше того, у нас залишилися кошти, за які хочемо придбати ще один автомобіль.
— Отче, чи сподівались ви, що семінаристам вдасться зібрати таку значну суму за такий короткий час?
— о. Ігор Бойко: Я вірю, що за кожною доброю справою, яку ми хочемо зробити, стоїть великий Бог, який допомагає творити добрі справи. Всі ми є лише інструментом, знаряддям у Його руках. Очевидно, було певною несподіванкою, що за такий короткий час вдасться зібрати ці кошти, але, думаю, що кожного разу, коли ти щиро хочеш зробити щось добре, знайдуться люди, які тебе у цьому підтримають. Ідея семінаристів була доброю, тому люди на неї відгукнулися і допомогли її реалізувати.
Я дуже хочу, щоб цей автомобіль добре служив нашим військовим, допоміг врятувати не одне людське життя і приніс користь там, де сьогодні в ньому є найбільша потреба і найбільша необхідність.
— Чи виникали труднощі при купівлі автомобіля, або при організації виступів?
— Павло Коваль: Як і в кожній справі, певні виклики звісно були.Якщо ми говоримо про різдвяний час, то всі отці вже добре знають про наш оркестр і самі запрошують приїхати на їхні парафії. Восени ми ще ніколи не виступали, тому я відповідав за те, щоб домовитись з парохами, настоятелями храмів. Також ніхто не знав, як зреагують парафіяни, чи захочуть у часі війни слухати музичні твори, були й парафії, які вже самостійно збирали кошти на автомобілі, тому виникало багато нюансів. Але з Божою допомогою все вийшло і ми надзвичайно вдячні священникам за підтримку.
Щодо купівлі авта, то спершу ми хотіли придбати його своїми силами і вже навіть знайшли варіант,який нам підходив, але наша добра знайома п. Олена Білоус порадила звернутися до волонтерів, які вже мають досвід у таких справах. Ми довірились цим волонтерам і вони справді нам дуже допомогли. Сьогодні автівку вже привезли з Польщі, відремонтували, освятили і невдовзі вона служитиме нашим захисникам на Харківському напрямку.
— Якою була реакція парафіян на ваш виступ?
— Як я вже сказав, ми трішки переживали, як люди сприймуть наш виступ, але всі парафіяни зустріли нас дуже тепло, піднесено і радісно. Під час різдвяних виступів між колядками ми віншуємо, тому довго думали чим замінити їх в осінній період. Зійшлися на тому, що брати-семінаристи декламуватимуть патріотичні вірші відомих українських поетів.
Парафіяни надзвичайно сильно нас підтримали. Ми відчували неймовірну довіру, бо люди жертвували справді дуже великі суми. А на багатьох обличчях бачили сльози – так сильно їх розчулив виступ. Для нас це дуже важливо, бо окрім того, що ми збирали кошти на ЗСУ, хотіли також підтримати українців, адже всі ми проживаємо нелегкі часи. Тому ми дуже щасливі, що наша музика торкнулася їхніх сердець.
— Ви вже згадували про неймовірну жертовність парафіян і підтримку священників. Кому саме ви б хотіли подякувати?
— У цій справі нас підтримало дуже багато людей і їм усім ми надзвичайно вдячні. Особливо хотів би згадати про парафії, на яких ми і зібрали кошти для придбання автомобіля. Наша щира вдячність: о. Ігорю Бойку – ректору Львівської Духовної Семінарії та прихожанам храму Святого Духа; настоятелю о. Ігорю Безкостому та парафіянам храму свщмч. Йосафата; пароху о. Андрію Корчагіну та парафіянам храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії; отцю Тарасу Мирці та парафіянам храму Пресвятого Серця Христового; пароху о. Володимиру Ольшанецькому та парафіянам храму Всіх Святих Українського Народу; пароху о. Івану Ковальцю та парафіянам храму Положення Пояса Пресвятої Богородиці; отцю Василю Тузяку та парафіянам храму Петра і Павла с. Басівка; пароху отцю Юрію Чудяку та парафіянам храму Успіння Пресвятої Богородиці м. Пустомити; отцю Ігорю Червінському та парафіянам храму Різдва Пресвятої Богородиці смт. Рудно.
Дякуємо нашому диригенту п. Андріяну Леськіву, який вчив ці твори разом з нами, волонтерам, які допомогли з придбанням автомобіля, а також кожному, хто підтримав нас словом, порадою чи молитвою. І, звісно, ми дякуємо всім українським військовим за те, що так хоробро нас захищають, дають можливість прославляти Бога і розвивати таланти, які Він нам дав.
— Поділіться своїми творчими планами. Чи вже плануєте нові виступи?
— У різдвяний час ми дали багато концертів, під час яких збирали кошти для поїздок на деокуповані території. Тому зараз хочемо поїхати на Херсонщину, Київщину і виступити для цих людей, принести їм трохи радості і підняти дух.
— Чим для вас є духовий оркестр та що у ньому любите найбільше?
— У цьому оркестрі всі ми є знаряддям у Божих руках – це й подобається мені найбільше. Ми маємо змогу творити добро, приносити радість іншим людям, робити їх щасливими. У такий важкий час – це дуже важливо і ми бачимо, що люди це справді цінують. А сьогодні наш оркестр також є певним знаряддям для допомоги українським захисникам.
— Отче, чи могли б ви підсумувати, чому подібні ініціативи є важливими, а молоді варто до них долучатися?
— о. Ігор Бойко: У такий спосіб ми проявляємо нашу солідарність, небайдужість, близькість. Ми не можемо воювати і взяти до рук зброю, але можемо підставити своє плече тим, хто нас відважно захищає, щоденно ризикує своїм життя і наражає себе на небезпеку. Подібними ініціативами хочемо підтримати наших воїнів, дати зрозуміти, що в цій боротьбі вони не самотні.
Ми бачимо, що ворог несе значні втрати, не досягає своїх цілей і як би важко нам зараз не було, у цій боротьбі проявляється велика людська солідарність, яка об’єднує весь український народ. Можливо, ми говоримо різними мовами, походимо з різних регіонів, молимось у різних церквах, але всі ми об’єднані навколо цієї доброї справи – зберегти Україну, залишитися єдиним, незламним народом. Ми боремося за правду, за те, щоб жити вільно на своїй землі і ніколи не стати рабами іншого народу.
Дуже легко залишитися сидіти вдома на дивані, у своїй кімнаті, чи у своїй келії, значно важче сказати собі – я можу зробити щось добре і це виконати. Я радію, що наші семінаристи не залишаються байдужими, а проявляють свою близькість до тих, хто сьогодні на фронті. За це я щиро їм дякую, і від себе особисто, і від нашої семінарії. А також особлива вдячність Збройним силам України за все те, що вони роблять, всі ми їх підтримуємо і за них молимось. Нехай Господь їх оберігає і допоможе здобути перемогу у цій війні!
Попереду у духового оркестру ще не один відповідальний виступ, багато гучних оплесків і повних залів. Але найголовніше – кажуть оркестранти – вони хочуть бути добрим знаряддям у Божих руках, аби не тільки мріяти, але й мрії здійснювати, щоб своєю працею вселяти надію і підтримувати дух, щоб не тільки вірити у перемогу, але й своїми вчинками її наближати.
Спілкувалася Наталія БЕЛЬЗЕЦЬКА
Джерело: ЛА УГКЦ
